Ольга Богомолець: Між життям і смертю

b6f5a2d29c2232f903585cd848fba330
Війна не закінчиться доти, доки не буде похований останній її солдат. У ці слова вкладено набагато глибший зміст, ніж нам іноді здається. Той зміст, який стає жорстокою дійсністю, коли ти живеш в умовах неоголошеної війни. І живеш у державі, де ніхто ніколи серйозно не замислювався над вирішенням специфічних проблем воєнного часу.

У списках не значиться

Сьогодні в українців кожен день починається з новин з передової. Коли ти зі здриганням дослухаєшся до сухих цифр, за якими стоять полеглі герої. І незрівнянно страшніше багатьом сім’ям бійців АТО чути слова: «у списках загиблих не значиться», «пропав безвісти». У сучасних війнах із застосуванням особливо смертоносної зброї людяності не залишилося. Тіла загиблих у більшості своїй понівечені до невпізнання, спаленідотла під артобстрілами із забороненого озброєння, у родичів і друзів не залишається навіть надії, глянувши востаннє, впізнати тіло. Побачити, на власні очі переконатися, знати, що похований саме Він той, чийого повернення чекали більш за все на світі… Саме про це думають люди, коли відбувається найстрашніше – смерть близької людини.

На щастя, є відважні люди, добровольці, які ведуть пошукові роботи в місцях боїв і знаходять останки полеглих. І є можливість ідентифікувати загиблих за зразками ДНК, зданими рідними.

Над цим довелося замислитися ще на Майдані. Після перших звірячих вбивств мирного населення й перших зниклих безвісти героїв, ми зрозуміли, наскільки важлива своєчасна ідентифікація. Наскільки важливо, аби загиблі не залишилися безіменними й невпізнаними і не стали для своїх рідних зниклими безвісти – вічним невгамовним болем …У той день масових розстрілів, 20 лютого 2014 року, хоча ні у кого із загиблих незнайомих нам людей не було при собі документів, ми одразу ж розуміли, як важливо їх ідентифікувати. Вирішили діставати мобілки з кишень убитих і дзвонити на останні набрані номери – родичам, друзям, побратимам … Пам’ятаю слова Юри, нашого волонтера медичної служби Майдану, якому доручила це дуже нелегке завдання: «Гіршого дня в моєму житті не було». Пам’ятаю, як було важко мені … Але треба було впізнати кожного. І, як результат, жодне тіло тоді не пропало, всі родичі змогли оплакати та поховати своїх рідних і близьких, отримати свідоцтва про смерть. А ті, хто загинув у перші дні й кого ми не змогли впізнати одразу, а в деяких випадках, на жаль, не було можливості й зберегти тіла,досі вважаються зниклими безвісти. І десь розриваються на частини серця й душі їхніх рідних і близьких.

Експертиза за місцем проживання

З такою кількістю загиблих і зниклих безвісти Україна за свою історію незалежної держави зіткнулась вперше: військові дії й сотні невпізнаних тіл або фрагментів тіл, які необхідно було ідентифікувати – і відсутність дієвої системи. Вперше в історії нашої країни мені довелося проводити нараду за нарадою в апараті Президента й шукати рішення з представниками МВС, Генпрокуратури, Міноборони, МОЗ, СМЕ, щоб виробити єдину вірну стратегію і знайти шляхи вирішення питання. Потрібно було знайти варіанти, при яких не доводилося б змушувати родичів у пошуках загиблих колесити по всій країні, як це було на самому початку, й не переміщати без потреби невпізнані тіла.

Три місяці пішло на розробку і створення єдиної системи ідентифікації. Були, звичайно, і помилки, з яких ми одразу ж робили висновки. Наприклад, на початку війни ДНК-експертизою займалося МОЗ, що створювало великі труднощі при подальшому співробітництві зі слідчими системами МВС. У підсумку всі дослідження були передані в медичні структури МВС, а дослідження МЗ перероблені вручну, щоби перевести їх в єдину базу даних. У перші місяці війни були також зафіксовані випадки поховання солдатів без проведення експертизи.

В результаті родичі зниклих безвісти сьогодні не метушаться у пошуках по країні, а звертаються в МВС, де реєструють заяви про своїх близьких, зниклих безвісти і отримують направлення на безкоштовний аналіз ДНК.

З перших днів держава взяла на себе зобов’язання проводити за свій рахунок ідентифікацію тіл загиблих в зоні АТО. Сьогодні можна з упевненістю говорити про те, що встановлення генетичних ознак шляхом проведення молекулярно-генетичної експертизи – це обов’язкова процедура, яку проводять співробітники ГУМВС України при надходженні фрагментів тіл або тіла, яке неможливо впізнати. Створена спеціальна база, в якій зберігаються всі результати таких аналізів по тілам, знайденим у зоні військових дій. Паралельно в кожному обласному управлінні міліції створені спеціальні робочі групи, які приймають заяви від громадян України за фактами зникнення безвісти, взяття в полон, викраденнялюдей. Вони реагують оперативно, відкриваючи кримінальні справи і направляючи родичів зниклих осіб на відбір біологічних зразків, призначаючи відповідні експертизи ДНК.

Саме завдяки такій експертизі – аналізу, взятому у прямого родича (матері, батька, дитини), виявляються збіги в базі зниклих безвісти. Дружини,як некровні родичі, зрозуміло, не можуть здавати аналіз ДНК для пошуку чоловіка. Для достовірності результату, аби уникнути болючих помилок, безумовно, краще, щоб аналізи здали два прямих родича. І саме цей аналіз дозволяє виключити ймовірність того, що батько витрачає місяці на пошуки сина, тіло якого знаходиться в морзі з часів Іловайського «казана»

Для іноземців – платно

Є низка випадків, коли в зоні АТО пропадають безвісти громадяни іноземних держав, іноді й російські громадяни. На жаль, пошуки тіл зниклих безвісти в цьому випадку ускладнені у зв’язку з тим, що сім’я загиблого боїться звертатися до державних органів України. Почуття провини за солдата, виявленого на території чужої держави, змушує їх відтягувати момент істини. Це неправильна поведінка. Необхідно відкинути зайві емоції й добровільно здати біологічні зразки для встановлення та наступного внесення встановленого ДНК-профілю в центральну базу генетичних ознак людини для перевірки на наявність збігу за ймовірною спорідненостю з генетичними ознаками невпізнаних тіл, які були виявлені в зоні проведення АТО.

Підкреслю, це має право зробити житель будь-якої держави за встановлену плату, узгоджену зі спеціальними актами Кабміну, Міністерства закордонних справ та Експертної служби з проведення молекулярно-генетичних експертиз. Вартість такого дослідження для іноземного громадянина становить 2538,00 гривень за кожен зразок. У цьому випадку, як я вже говорила, одночасно необхідні ДНК-профілі не менше двох близьких родичів, якими є батько, мати або діти загиблого. Повторюся, це якоюсь мірою витратно й проблематично для іноземних громадян, але в будь-якому разі краще, ніж нудитися в невідомості про долю близької людини.

Сьогодні тіла невпізнаних солдатів, ДНК яких зберігаються в базі даних і чекають своєї ідентифікації, поховані на кладовищах Дніпропетровська й Запоріжжя. Деякі з тіл уже передані родичам після виявлення збігів ДНК-ідентифікації та перепоховані, деякі родичі, після підтвердження збігу ДНК-профілів прийняли рішення залишити тіла своїх близьких на військовому кладовищі, але вже з написаними на хрестах іменами героїв.

Торік у вересні в одному з моргів провели впізнання й видали матері тіло сина, у якого було взято ДНК, і якого мати впізнала, не складаючи ДНК-аналіз. Тіло забрали й поховали вдома у Вінницькій області. Через кілька місяців мати іншого героя – вже з Волині, починає стукати в усі двері і буквально благати: віддайте сина, хоча б у труні. Переглянувши фотографії загиблих у всіх моргах країни, волинянка змогла знайти свого загиблого сина. Вона здала зразок ДНК і, завдяки збігу генетичних показників, дізналася, що тіло саме її сина помилково відвезли до Вінницької області, аби поховати під чужим ім’ям.

Завдяки такій наполегливості матері вдалося не тільки повернути тіло героя з Вінницької області на батьківщину, у Волинську область, а й допомогти іншій матері, здавши аналіз ДНК, знайти другого загиблого бійця – свого справжнього сина. Після цієї важкої, дуже болючої для всіх історії, скасувавши через суд свідоцтво про смерть і повернувши труну з тілом, родичі зниклого солдата з Вінниччини також пройшли експертизу ДНК, знайшли свого сина і змогли поховани його в рідній землі. Ці події послужили серйозним уроком і для мене, і для співробітників слідчих органів. Після ще однієї наради в АП нами було прийнято спільне рішення, що тепер тіла бійців, яких впізнали родичі, але які серйозно пошкоджені – повинні пройти обов’язкову генетичну експертизу, аби виключити помилки при впізнанні й не допустити нових подвійних трагедій в українських сім’ях.

Ще одна історія. В одній з областей вдова загиблого, назвемо її Тетяна, зі сльозами на очах розповіла мені, що заплатила 20000 грн. з 40000 грн., які зажадали люди, що назвалися посередниками, за тіло її загиблого в зоні АТО чоловіка. Потім вони зникли, а тіло нещасній жінці після звичайної процедури упізнання просто передали в одному з моргів. Тому пам’ятайте, що під час війни є люди, яких поки носить українська земля, і які сьогодні заробляють на людській біді – хтось продовжуючи наживатися на комунальних тарифах і тендерах, а хтось обманюючи людей в їх величезному горі.

Звертаюся до кожного з вас: не вірте черговим махінаціям, маніпуляціям і обманам, не потурайте злодіям, шахраям і їх поплічникам, боріться за правду і справедливість – за них гинуть наші співвітчизники.

Статистика життя

Багато хто не любить статистику. Швидше за все через те, що за останні десятиліття довіру до неї було підірвано, тому що факти й цифри систематично перекручувалися. Але сьогодні статистика по ідентифікації тіл загиблих – це статистика життя. Тому що завдяки проведеним експертизам ДНК загиблий солдат повертається до життя і знаходить ім’я, а сім’я отримує кошти для існування – компенсацію й підтримку від держави. В іншому випадку доля полеглого воїна – безіменний горбочок на кладовищі під Дніпропетровськом, безіменний обеліск і вічні сльози матері, дружини й дітей, відсутність належної за законом підтримки держави.

Статистика по ідентифікації не стоїть на місці, вона змінюється разом з подіями в зоні АТО, разом з розумінням громадян України, що таке експертиза ДНК. Кожен день відбувається повторна перевірка даних і співставлення ДНК загиблих з новими ДНК родичів, що надійшли. Ця динаміка – показник результативності проведеної за рік роботи в системі МВС та Міноборони, а також моєї роботи як радника Президента з гуманітарних питань та Голови Комітету з охорони здоров’я і депутата ВР.
За 9 місяців, протягом яких проводяться дослідження, до Центральної бази генетичних ознак людини для перевірки на наявність збігу за ймовірною спорідненістю з генетичними ознаками невпізнаних тіл і фрагментів тіл, які були виявлені в зоні проведення АТО, внесено 1170 зразків ДНК-профілю.

340 тіл загиблих, за якими долі 340 сімей, їхніх друзів, товаришів і товаришів по службі, вже пізнані, їх сім’ї отримали документи про смерть.Фрагментів тіл, які підлягають впізнанню, кажучи медичною і слідчих мовою, 1482. З цих фрагментів виділено 673 зразки ДНК, які вже внесені в базу даних. Це чиїсь сини, чоловіки, брати, сестри… Вони чекають, що їх будуть шукати і знайдуть!

Стратегія військового часу

Ця війна застала Україну зненацька. Пограбовану, розорену, роззброєну. Ми думали, що світ став вегетаріанським, що більше не буде війни. І забули вічну істину: «Хто хоче миру, хай готується до війни».

Зараз нам стахановськими темпами доводиться надолужувати згаяне і згадувати забуте. Тому що ідентифікація останків полеглих героїв – тільки маленька частина загальної системи заходів, які має на увазі Військово-медична доктрина України, над котрою я працюю вже півроку. Її сенс у тому, щоби навчити українців піклуватися про своє і своїх сімей життя і здоров’я – і в мирний, і у воєнний час.

Мене часто запитують, що означатимуть розробка і впровадження цієї доктрини для пересічних громадян і що змінить в державі? Я відповідаюзапитаннями на запитання: Чи знаєте ви, що робити, якщо впровадять воєнний стан? Чи знають ваші діти й батьки, де найближчебомбосховище? Де ви будете шукати рідних, якщо пропаде мобільний зв’язок? Чи зможете надати першу медичну допомогу, якщо когось поряд з вами поранять?

Запитань багато, і майже ніхто не знає на них відповідь. Тому в разі воєнного стану нас чекають паніка й хаос, тіснява в аеропортах і на вокзалах, порожні полиці магазинів, переповнені лікарні.

Це зрозумілий для всіх простий приклад з цивільного життя, який на фронті має набагато більш жахливі форми. Саме тому я наполягаю на якнайшвидшому впровадженні військово-медичної доктрини як комплексної системи захисту життя і здоров’я громадян України.

Стосовно проблеми ДНК-ідентифікації, це означає, що у Військово-медичній доктрині буде розділ, що стосується прижиттєвої ідентифікації всіх військових і посмертної ідентифікації загиблих. Так, ми вже створили Єдиний електронний реєстр поранених. Так, уже налагодили систему інформування спеціально створеного Військово-цивільного оперативного координаційного штабу медичної допомоги при Міноборони про загиблих і поранених під час АТО. Так, є механізм збирання генетичних матеріалів та їх акумулювання в базі даних.

Але це далеко не весь інструментарій, технологічний і організаційний, які застосовуються в світі. На підставі аналізу ситуації, що склалася, аналізу основних причин смерті в зоні АТО я провела переговори з представниками НАТО з приводу удосконалення системи прижиттєвої та постмортальної ідентифікації та можливої ​​допомоги Альянсу Україні в рамках Програми Україна-НАТО з медичної співпраці. Хочеться сподіватися, що за допомогою висококваліфікованих фахівців НАТО у нас найближчим часом можуть з’явитися нові методи й засобиідентифікації людей. Можливо, це будуть прижиттєві відбитки пальців і рентгенівські знімки зубів. У будь-якому разі, всі ці дії спрямовані на те, щоб невпізнаних тіл було дедалі менше. «Війна не закінчиться, доки не буде похований останній солдат».

 Замість післямови

Війна – це час великих трагедій і великих помилок. Тих, хто втратив рідних і близьких на фронті неоголошеної війни, можна зрозуміти. Горе заступає очі й призводить до страшних непорозумінь. Хочеться вірити, що воїн, який згинув у вогняному пеклі, насправді десь у полоні, в лікарні, поранений, скалічений, але живий. Не хочеться змиритися з гіркою правдою, здати ДНК-аналіз і дізнатися, що є кого ховати. Правда гірка і безсердечна. Але не менш безсердечною виглядає ситуація, коли безіменний солдат залишається формально безіменним через неможливість або відчайдушне небажання родичів визнати неминуче.

Тому шукати й вірити треба завжди. І за найменшої ймовірності того, що це може допомогти з’ясувати правду, погоджуватися на здачу зразка ДНК. Тому що кожен зниклий безвісти й непохований солдат – це душа, залишена між життям і смертю. Душа, яка вірить, що прийде мама і забере її додому, на Волинь або до Вінниці, в Одесу чи в Білу Церкву. А тіло, яке вона одухотворює, не повинно бути кинуто навіки в морзі через нашу душевну слабкість чи неготовність приймати життя таким, яке воно сьогодні є.

Ольга Богомолець

Голова парламентського комітету з питань охорони здоров’я, радник президента України з гуманітарних питань

http://society.lb.ua/war/2015/06/17/308524_mezhdu_zhiznyu_smertyu.html

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s